Заклик до пастирів молитися за своїх людей

Якщо Бог покликав вас бути пастирем, то я впевнений, що ви прагнете молитися за своїх людей. На жаль, бажання — це ще не все. Коли наш Господь звернувся до своїх вірних учнів, просячи їх «залишитися тут і пильнувати разом зі Мною», я впевнений, що вони щиро бажали молитися і пильнувати разом із Тим, кого любили. На жаль, цього бажання було недостатньо. Замість цього вони стали яскравим прикладом болісної істини, з якою кожен пастир стикається, коли йдеться про молитву: «…дух бадьорий, а тіло немічне» (Мт. 26:41). Скільки разів ви приймали нове тверде рішення молитися за своїх людей, а потім засинали, тому що «очі стали важкими» (Мт. 26:43)?

Мета цієї статті — протистояти нашій втомленій свідомості за допомогою оживляючих молитву істин Божого Слова. Сподіваюся, ці роздуми пробудять вашу душу і ви зможете відгукнутися і промовити разом з апостолами: «Ми ж постійно перебуватимемо в молитві» (Дії 6:4).

З цією метою я пропоную шість біблійних істин, які, сподіваюся, виведуть нас із сонного стану молитовного безсилля.

1. Відсутність молитви за ваших людей — це гріх

Безмолитовність — це гріх. Ми повинні бути чесними в цьому. Пастир, який не молиться за своїх людей, є таким самим невірним, як і пастир, який відмовляється проповідувати Боже Слово. Однією з найсолодших реальностей християнства є те, що ми тепер є «рабами праведності» (Рим. 6:18). Незважаючи на те, що «пожадання тіла» тягнуть нас до гріха (Гал. 5:16), віруючі все ж мають невпинне бажання робити те, що правильно. Оскільки Бог написав свій закон на наших розумах і серцях (Єр. 31:33; Євр. 8:10), ми прагнемо любити праведність і ненавидіти беззаконня (Пс. 45:7; Євр. 1:9). Дух ніколи не дозволяє християнам миритися з гріхом у їхньому житті. Як і члени церкви, пастирі не можуть бути щасливими, мирячись з безмолитовністю, адже безмолитовність — це гріх.

Пророк Самуїл чітко висловив це, коли обіцяв молитися за народ Ізраїлю, кажучи: «Що ж до мене, то я у жодному разі не допущу гріха перед Господом, аби перестати молитися за вас…» (1 Сам. 12:23). Самуїл зрозумів, що відмова молитися за народ Божий — це гріх проти Бога. Самуїл був лідером серед Божого народу. Як він міг стверджувати, що піклується про них, якщо не приносив їхні потреби перед Єгова-Їре, Тим, хто єдиний може задовільнити ці потреби? І як він міг вважати себе справжнім лідером Божого народу, якщо не веде їх до пошуку Господа в молитві?  Залишати народ Божий без молитви — це залишати їх без піклування, без забезпечення і без керівництва, «як овець без пастуха» (Мт. 9:36). Як пастирі, ми покликані уникати гріха і шукати праведності. Ми повинні навчитися уникати гріха безмолитовності та набути праведної і чудової звички молитися за своїх людей.

2. Молитва за ваших людей прославляє Бога

Один з моїх улюблених віршів про молитву — це Псалом 50:15: «Тоді покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш».

Кожен день скорботи — це день, коли ми маємо можливість і привілей прославляти Бога. Утішаючи хворих, намагаючись навчити нових послідовників Христа чи даючи поради в складних ситуаціях, ми інколи можемо відчувати, що нас відволікають від нашого справжнього покликання, але це помилка.

Кожна проблема, яка зустрічається на нашому шляху, — це можливість віддати славу Богу, коли ми кличемо до Нього по допомогу — і Він відповідає! Коли Він відповідає на наші молитви і діє в житті тих, за кого ми молимося, — Він отримує славу. Коли Він утішає хворих чи вирішує організаційні питання або будь-які проблеми, які ми переживаємо, Він отримує славу, тому що це Він здійснив цю роботу.

Ми повинні слідувати пораді Джона Ньютона (1725–1807р.) з одного з його гімнів:

Прийди, душе, молися знов —
Ісус відкрив до неба зов.
Він Сам велів нам не мовчать,
І не відкине, хто прийшов благать.
І не відкине, хто прийшов благать.

Ти йдеш до Царя царів —
Проси дарів великих, живих.
Його благодать — без краю, меж,
І жодне прохання не буде «занадто» теж.
І жодне прохання не буде «занадто» теж.

Коли ми просимо Господа діяти в наших труднощах, ми віддаємо Йому ту славу, яку Він заслуговує.

3. Ми покликані наслідувати лідерів, які моляться за своїх людей

Послання до Євреїв 13:7 говорить нам задуматися над життям наших церковних лідерів: «Згадуйте ваших наставників, які проповідували вам Боже Слово, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру». Якщо ви дослідите життя великих лідерів християнської церкви, ви побачите, що одна з речей, яка об’єднує їх, — це відданість молитві. Ми бачимо це в житті апостола Павла, який сказав віруючим в Колосах, що він і його співслужителі не переставали молитися за них з того часу, як дізналися про них (Кол. 1:9).

Який приклад наполегливості! Безперервна молитва з того першого дня, коли він дізнався про них. Подумайте про це, браття, і наслідуйте такий спосіб життя. Розгляньте також приклад Епафраса, «він з ваших, – раб Ісуса Христа», і як Павло каже, що він «завжди дуже піклується про вас у молитвах, щоб ви були досконалі й сповнені усією Божою волею» (Кол. 4:12). Пам’ятайте про приклади благочестивих чоловіків, таких як Павло і Епафрас, чоловіків молитви.

4. Молитва за своїх людей відображає пріоритети новозавітної церкви

Сходження Святого Духа на П’ятидесятницю було відповіддю на молитву. Перші християнські лідери разом з трохи більше ніж сотнею послідовників Христа молилися і чекали, коли Бог раптово втрутився силою (Духом Святим) (Дії 1–2). Перші християни віддалися «молитвам» (Дії 2:42), і коли церква зростала, а вимоги до лідерства збільшувались, церковні лідери зрозуміли, що їм потрібно переглянути свої пріоритети (Дії 6). Занедбання деяких вдовиць в церкві допомогло їм усвідомити, що вони не можуть робити все.

Але на чому вони повинні зосередитися? Чи повинні вони зосередитися на благодійності чи адмініструванні? Це були хороші та духовні варіанти (Рим. 12:6–8), але лідери ранньої церкви знали, що є щось важливіше. Під керівництвом Святого Духа вони проголосили:

«Не годиться нам, облишивши Боже Слово, прислуговувати при столах. Виберіть, брати, з-поміж вас сімох надійних мужів, сповнених [Святого] Духа та мудрості, й ми поставимо їх на це служіння. Ми ж постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова!» (Дії 6:2–4).

Чи помітили ви, що в списку того, що мали робити апостоли, головними були дослідження та навчання Слова і молитва? Звісно, церква не могла залишити вдовиць голодувати. Але лідери зрозуміли, що вони втратять усе, якщо відмовляться від молитви. Вся щедрість, необхідна для турботи про вдовиць, висохла б, якби лідери не продовжували черпати з колодязя Божої милості через молитву за народ Божий. Якщо ми хочемо мати служіння за зразком новозавітної церкви, то ми повинні розуміти і практикувати новозавітну молитву.

5. Молитва за своїх людей призведе до змін у них

Як пастирі, ми прагнемо бачити, як наші люди духовно зростають і стають все більше подібними на Христа. Ми готуємо проповіді, тому що віримо в силу Божого слова, що змінює людей і їхнє життя. Ми подаємо приклад для пастви, тому що знаємо, що люди слідують за своїми лідерами.

Але чи молимося ми? Щоб бути ефективними у служінні, нам потрібні давати поради для людей, проповідувати їм та мати різні можливості для їхнього навчання. Але всі ці засоби марні без сили Бога, що вивільняється через молитву. Апостол Павло розглядав молитву як основний засіб сприяння освяченню Божого народу. Саме тому він молився:

«Тому й ми від того дня, коли це почули, не перестаємо за вас молитися і просити, щоб ви сповнилися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні; щоб ви поводилися гідно Господа, аби догодити Йому в усьому, приносити плід кожною доброю справою та зростати в пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою – за могутністю Його слави, для всякої витривалості та терпеливості» (Кол. 1:9–11).

Пізнання, мудрість, розуміння, зміни в житті, плоди праведності, сила, витривалість і терпіння—що ще можна побажати! Для апостола Павла всі ці благословення приходили до Божого народу через молитву. І знову, в Посланні до Филип’ян, Павло молиться:

«Молюся про те, щоб ваша любов все більше й більше зростала в пізнанні та в усякому досвіді, щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа, сповнені плодами праведності через Ісуса Христа – для Божої слави та похвали» (Фил. 1:9–11).

Любов, пізнання, глибина розуміння, здатність до розпізнавання, чистота, непорочність, плоди праведності— для Божої слави та похвали. Знову ж таки, всі ці благословення приходили через молитву. Чи виявляють ці характеристики наші люди? Можливо, ні, тому що ми «не просимо» (Якова 4:2). О, Господи, спонукай нас до молитви!

6. Молитва — це спосіб, яким звичайні люди роблять незвичайні речі для Бога

Протягом багатьох років пастирі в моїй церкві прагнули слухняно виконувати Божий поклик молитися за хворих відповідно до Послання апостола Якова 5:14. Кожного разу, коли ми збираємося з одним із страждаючих святих Божих, щоб попросити Господа про їхнє зцілення, мене надихає одне-єдине — один вірш у Посланні апостола Якова. Яків нагадує нам: «Ілля був людиною з подібними до нас нахилами, та помолився молитвою, аби не було дощу, й дощу не було на землі три роки й шість місяців» (Як. 5:17). Я завжди вважав, що це ніжне милосердя Боже, що цей вірш розташовано наприкінці п’ятого розділу.

Подумайте про це. Яків щойно сказав хворим, щоб вони закликали пастирів церкви молитися над хворим, сподіваючись на зцілення. Він, здається, вважає, що зцілення не має бути чимось надзвичайним, а що це є те, що ми повинні очікувати від Бога в повсякденному житті нашої церкви. Він пише: «молитва віри спасе хворого, і Господь підійме його». Яка обітниця! Пастирі просять Бога вчинити чудо. Яків розуміє, як зазвичай думають пастирі: «Я? Я всього лише звичайна людина!» І щоб відповісти на це застереження, він завершує історію про Іллю: «І він помолився знову, – і небо дало дощ, а земля зростила свій урожай» (Як. 5:17).

Яків каже: «Дивіться, пастирі, ви такі самі, як Ілля, той, кого Бог використовував для того, щоб змінити погодні умови на три з половиною роки. Чи не може Бог використати звичайну людину, як ви, для того, щоб здійснити незвичайні речі?» Яка заохота і підбадьорення! Нам не потрібно бути надзвичайними, щоб Бог через наше служіння робив незвичайні (надзвичайні) речі. Натомість ми маємо повністю і радісно прийняти свою звичайність і покластися на надзвичайні обітниці Бога.

Брати, я сподіваюся, що ці шість причин сформують вашу совість і збудять ваше серце до глибшої пристрасті та рішучості молитися. Віддайте себе молитві за ваших людей. Чому б не попросити Бога направити вас на нові рішення для молитви прямо зараз? Нехай плід слухняності випливає з розуму, що трансформований через Боже Слово (Рим. 12:1-2). Молитва приносить славу Богу, слідує прикладу великих людей минулого, відображає пріоритет ранньої Церкви, змінює наших людей і використовується Богом для того, щоб дозволити звичайним людям робити незвичайні речі. Нехай Бог допоможе нам молитися!

Спочатку перекладено та опубліковано Християнське видавництво «Подорож». Відвідайте їхній сайт, щоб знайти багато подібних ресурсів.